“Розмови про відновлення” з українською журналісткою Дар’єю Літовченко, яка працює на Херсонщині

Під час війни журналістика — це не просто новини. Це спосіб зафіксувати злочини, зберегти пам’ять, підтримати тих, хто тримається, і пояснити світові, що насправді відбувається. Це робота під обстрілами, у підвалах і на місцях евакуацій. І це відповідальність - говорити чесно, не піддаватися маніпуляціям і не дозволяти іншим переписувати реальність.

Про це ми говоримо у новому випуску “Розмов про відновлення” з Дар’єю Літовченко — українською журналісткою зі Слов'янська, Донецької області, яка з перших днів після звільнення Херсона живе і працює тут. Вона знімала евакуації, фіксувала наслідки обстрілів і бачила місто в різні періоди — від ейфорії деокупації до щоденного виживання під дронами.

Коли у 2023 році ми починали знімати перші випуски “Розмов про відновлення”, активно говорили про відновлення з оптимістичними поглядами у майбутнє. Сьогодні ж, на жаль, з урахуванням безпекової ситуації все більше з героями наших інтерв'ю говоримо про виживання. Розмова з Дар’єю не стала виключенням. Нам було важливо почути її думки як людини, яка щодня документує те, що відбувається навкруги, чи можемо зараз говорити про відновлення. 

“Зараз важко говорити про відновлення. Перш за все, має бути фокус на збереження”, — каже Дар’я Літовченко.

Вона згадує Олександрівку у Станіславській громаді. У 2022 році, одразу після звільнення, Дар’я була однією з перших журналістів, хто туди потрапив. Руїни, кілька людей, що залишилися, повна невизначеність. У 2023-му частина мешканців повернулася, почали відбудовувати будинки. Була надія. Сьогодні доїхати до Олександрівки майже неможливо. Евакуація ускладнена, інколи — фактично неможлива. Дніпро, який став лінією фронту, одночасно і рятує, і тримає в пастці. Територіально ситуація не змінюється роками, але змінюється інтенсивність обстрілів і методи атак. Те, що ще два роки тому здавалося неможливим, сьогодні — це вже буденність: “Херсон — він такий контрастний. Люди, які тут залишилися, дивовижні і стійкі. Вони продовжують робити все для того, щоб місто існувало. Тому говорити про те, що потрібна обов'язкова евакуація — це дуже складна тема. І, звичайно, перш за все, варто подумати про евакуацію дітей, які продовжують народжуватися тут під землею, в укриттях, в підвалах. Але життя все одно тут продовжується і є.”

У Херсоні, попри всі небезпеки, працюють комунальні служби: місто прибирають, після прильотів закривають вибиті вікна, і місто продовжує жити. Але, разом з тим, є і постійна критика місцевої влади. На думку Дар’ї Літовченко, варто дивитися в порівнянні. Вона згадує нещодавню поїздку через сусідні з Херсоном міста: “Небо і земля. Комунальники для мене - це герої в першу чергу. Не дивлячись на небезпеку, постійні обстріли, атаки дронів, на те, що зараз відбувається із погодними умовами, вони роблять максимально все для міста. Тут настільки вичищені тротуари і дороги, що ти можеш нормально функціонувати і не ламати собі ноги, як в сусідніх містах, де лінія фронту набагато далі. Там ми такого не бачимо і не маємо. Загалом, критика завжди буде і потрібно якось більше, знаєте, виважено до того ставитися. Легко говорити зі сторони, але коли починаєш якось більше занурюватися в це, або можливо і приходити працювати в органи влади, то ти вже більше зсередини розумієш, як цей процес відбувається.”

Водночас є питання до комунікації. Людям часто бракує розуміння — що далі? Яка стратегія? Яке бачення — коротко-, середньо-, довгострокове? Показовий приклад — евакуація. Люди бояться виїжджати не лише через прив’язаність до дому. Вони не знають, що їх чекає, куди повезуть, які умови. Дар’я Літовченко спеціально проїхала весь шлях разом з евакуйованими, щоб люди не боялися виїзжати і знали, що їх не залишать самих, бо конкретика зменшує страх. І це теж питання комунікації. 

У місті, яке живе під дронами вже роками, накопичився досвід — і цивільний, і військовий. Як реагувати на нові загрози, як організовувати роботу служб, як облаштовувати укриття, як переводити лікарні, школи, театри під землю.

Те, з чим інші регіони тільки стикаються, Херсон прожив півтора-два роки тому. Цим досвідом можна і потрібно ділитися.

Дар’я багато порівнює Херсон із Донеччиною — Слов’янськом, Дружківкою, Краматорськом. За її словами, безпекова ситуація може бути подібною, але рівень самоорганізації в Херсоні - особливий.

“В Херсоні люди - це рушійна сила”, - говорить журналістка. Після повномасштабного вторгнення з’явилося багато благодійних фондів, ініціатив, волонтерських груп. Дуже важливо, на думку Дар’ї, покращити комунікацію і співпрацю влади не лише з населенням, а й з громадським сектором. “Місцеві адміністрації мають більше уваги звертати на благодійні організації, які сьогодні у Херсоні роблять максимально все можливе.”

На Херсонщині вдалося зберегти активну журналістську спільноту. Ми поцікавились у Дар’ї наскільки ефективна робота журналістів у Херсоні і області, тому що щодня в соціальних мережах користувачі говорять про те, що “про Херсон всі забули”, “про Херсон ніхто не пише” і т.д. 

“Тут, на місці, працює багато журналістів, представників різних медіа. І те, що “всі мовчать про Херсон” - це неправда. На тому ж YouTube сотні сюжетів, які роблять мої колеги і я в тому числі. Висвітлення подій, звичайно, має дуже велику роль, щоб показувати, транслювати взагалі всьому світу, що тут відбувається. І важливо як саме показувати. На жаль, зараз дійсно дуже багато такого, знаєте, “заїждженого”. Обстріли відбуваються по всій країні. Тому важливо показувати не лише руйнування, а історії людей. Саме вони чіпляють — і українців, і аудиторію за кордоном”, - розповідає Дар'я Літовченко.

Світ дивується, що в місті під постійними атаками працюють кав’ярні, салони краси, спортзали. Не тому, що тут безпечно. А тому, що люди переформатували життя і не здалися.

За словами Дар’ї, в інформаційній війні Україна живе значно довше, ніж 12 років. Дезінформація і маніпуляції — усе це продовжується. І журналісти сьогодні мають бути дуже об'єктивними у висвітлені та документуванні подій. Водночас змінюється і споживання інформації. Багато людей читають Telegram, часто — анонімні канали. Це виклик для медіа. “Не всі ніші зайняті медіа. Треба над цим працювати, не стояти на місці, шукати нові формати, слухати аудиторію”, — каже вона. Журналісти несуть відповідальність, на відміну від анонімних каналів. І це їхня сила. 

Дар'я щодня спілкується з херсонцями і ділиться з нами своєю думкою про те, яку ж роль самі мешканці відіграють у процесі відновлення міста чи забезпечення його життєдіяльності: “Здається, що в Херсоні вже немає не волонтерів. Кожен так чи інакше щось робить для міста. Я познайомилася з 82-річною бабусею, яка плете сітки і допомагає. Можливо і окупація так вплинула на людей, вони переоцінили свої цінності і пріоритети.  Разом з тим, тут немає, на жаль, людей, які би не потерпіли, від російської агресії. Тут дивовижні люди. Я не перестану зізнаватися в любові до цього міста і його мешканців”.

Яким буде Херсон після війни? Дар’я визнає: нічого не буде “як раніше”. Це неможливо. Але вона вірить у відновлення — інше, нове, можливо, в інших форматах. Гасло “Відбудуємо” звучить рідше. Люди стали реалістичнішими. Проте основа міста — не будівлі. Основа — це херсонці. Стійкі. Виснажені. Але ті, хто продовжує тримати своє місто, попри все.

Шановні херсонці, запрошуємо вас долучитися до анонімного опитування, яке допоможе нам краще зрозуміти настрої, потреби та виклики, з якими стикається населення Херсонщини, а також оцінити ефективність роботи громадських організацій та влади. Кожна Ваша відповідь – це важлива цеглинка у фундаменті майбутнього відновлення. Опитування є повністю анонімним, а ваші відповіді та будуть використані виключно в узагальненому вигляді для аналітичних цілей: https://fund.kherson.ua/vid 

Інтерв'ю підготовлене Херсонським обласним благодійним фондом “Об'єднання” за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності авторів.