Коли говорять про Херсон і Херсонську область, найчастіше йдеться про кризу: обстріли, евакуацію, гуманітарну допомогу, життя під постійною загрозою. Тому що безпекова ситуація тут залишається дуже важкою, а потреба в швидкому реагуванні - щоденною. Але чи означає це, що в Херсоні мають бути лише проєкти кризового реагування, а розмови про розвиток і відновлення - передчасні?
Навіть там, де люди живуть під обстрілами, їм потрібні не лише гуманітарні набори чи екстрена допомога. Потрібні простори для дітей, психологічна підтримка. Потрібні і команди, які вміють працювати з громадою, знають контекст і залишаються поруч.
Саме про це говоримо з Ольгою Карташовою, провідною керівницею регіонального напряму взаємодії та розвитку громад ГО «Десяте квітня» у новому випуску «Розмови про відновлення».
Громадська організація «Десяте квітня» працює в Україні з 2012 року. Її представництво у Херсонській області відкрито після окупації Криму і російської агресії на Донбасі. Тоді серед основних напрямів були моніторинг, юридичні консультації та правова допомога. Після деокупації Херсона у 2022 році розпочався новий напрямок роботи - гуманітарне реагування. Але, як пояснює Ольга Карташова, навіть тоді організація намагалася працювати не точково, а комплексно. Почали з психологічної допомоги, соціального супроводу і підтримки спільнот у громадах. Потім додалися юридичні консультації та відновлення документів, і дуже швидко стало зрозуміло, наскільки це масова потреба. Далі з’явилися напрямки протидії гендерно зумовленому насильству, захисту дітей, і пізніше - кризове реагування після обстрілів.
«З минулого року додався ще один важливий компонент - відновлення у громадах, які ближчі до Миколаївської та Дніпропетровської областей. І там вже підхід не такий вже кризовий. Але тим не менш соціальний супровід, психологічна допомога,юридичні консультації - все також актуальні. Наша робота зі спільнотами і ініціативними групами переросла в роботу з громадами», - додає пані Ольга.
Так як ГО «Десяте квітня» працює і у гуманітарному, у в розвитковому секторі, ми поцікавились у пані Тетяни, що все ж таки складніше: «В нас ці напрямки дуже перетинаються. Херсонська область - це одночасно і “нуль”, і громади, які потребують відновлення. Зрозуміло, що однозначно все одно пріоритет - це кризове реагування, зумовлене лінію зіткнення. Але тим не менш, фінансування може надавати поштовхи і для таких розвиткових проектів», - говорить Ольга Карташова.
Херсону потрібне не тільки кризове реагування. І люди, які працюють на місці, добре бачать: цим одним потреби не закриваються. І у Херсоні, і в громадах області потрібні і розвиткові проєкти - нехай невеликі, але реальні. Такі, що дають людям опору і відчуття, що життя не зупинилося лише на виживанні.
Ольга Карташова говорить прямо: без співпраці з адміністраціями працювати неможливо. З одного боку це і вимоги деяких донорів, з іншого - кластерний підхід, який так чи інакше теж ґрунтується на підході комунікації з владою. І саме на Херсонщині ця співпраця, за її словами, часто виявляється простішою, ніж в інших регіонах: «Місцеві адміністрації добре розуміють: без громадського сектору їм не вижити. Тому зараз це лише сприяння, це конкретизація вимог. Адміністрації погоджуються на те, що їм пропонує донор. А ми намагаємося використати всі можливості. Ми працюємо в 10 областях України, і нам є з чим порівнювати».
Тут немає класичної моделі з депутатським корпусом, тривалими погодженнями й багатьма рівнями рішень. У багатьох випадках є військові адміністрації, є одна або кілька осіб, які реально ухвалюють рішення. З одного боку, це робить систему складною. З іншого - спрощує комунікацію: точка входу зрозуміла, а рішення можна ухвалювати швидше.
Але навіть за нормальної взаємодії головна проблема лишається та сама - нестача людей. Адміністрації не завжди можуть покрити все, що від них вимагають, навіть якщо готові й відкриті до співпраці. При цьому бюрократія нікуди не поділася. Навпаки, вимоги до документування, звітності, процедур часто стали ще більшими, а людей стало в рази менше.І це, звісно, впливає і на ефективність, і на психологічний стан, і на здатність нормально планувати роботу.
«Малі бюджети громад також суттєво впливають на можливості громад. Навіть якщо є хороший проєкт і донор готовий зайти, часто потрібне співфінансування, якого громада просто не має», - додає пані Ольга. Через це громади іноді змушені відмовитись навіть від потрібних проєктів - не тому, що вони не хочуть, а тому, що фізично не можуть потягнути свою частину.
Для того, щоб розуміти реальні потреби громади, ГО «Десяте квітня» залучає фасилітаторів - місцеве населення, які працюють на частковій зайнятості: «І це принципово важливо: вони живуть у громаді, знають контекст, мають довіру, розуміють, що тут справді болить». Саме через них організація часто дізнається, що насправді потрібно людям. Вони допомагають проводити опитування, збирати різні групи мешканців, а не тільки “звичну активну аудиторію”, яка й так завжди присутня на всіх зустрічах. Є правові фасилітатори, аутріч-фасилітатори, соціальні фасилітатори - і кожен із цих напрямів допомагає бачити повнішу картину. Це дуже важливо для Херсонщини, бо зовні може здаватися, що проблему видно одразу. Насправді ж без місцевих людей її дуже легко спростити або зрозуміти неправильно.
Ще кілька років тому в окремих громадах Херсонщини громадських організацій просто не було. Сьогодні там уже є ініціативні групи, а подекуди й зареєстровані ГО. Часто тут не обійтися без координації,тому і з'являються хаби, які об'єднують декілька громадських організацій: «Ми намагаємося допомагати молодим організаціям, супроводжуємо їх, щоб далі вони могли працювати самостійно,» - говорить Ольга Карташова про співпрацю з іншими організаціями.
Окрема і дуже болюча тема - робота організацій, які базуються поза межами Херсонщини. Формально вони можуть писати в заявках, що працюватимуть у Херсонській області. Але, як каже Ольга, одного цього недостатньо. Проблема в тому, що без розуміння локального контексту така робота часто виявляється неефективною. Саме тому Ольга Карташова постійно наголошує: донори мають підтримувати локальні організації. Ті, що фізично присутні в області, постійно працюють на місці, знають, як змінюється ситуація, і можуть тримати роботу в стабільності навіть тоді, коли все навколо нестабільне. Якщо організація не базується в Херсонській області, то принаймні вона має мати реальний досвід роботи тут, завершені проєкти і розуміння місцевої специфіки. Без цього будь-яка “дистанційна допомога” ризикує бути поверховою.
Локальні команди працюють майже безперервно. Поєднують кризове реагування, підтримку людей, відновлювальні ініціативи, комунікацію з донорами, звітність, внутрішні політики, навчання. І, за словами пані Ольги, при цьому часто залишаються недофінансованими: «Без підтримки жодна організація не зможе працювати. Дуже важливо, щоби великі донори розуміли системно, що якщо це Херсон - це не табу. І я кажу навіть не про всю Херсонську область, про місто Херсон. Бо фактично це найбільша така агломерація на території Херсонської області, в якій люди залишаються проживати, поєднуючи кризове реагування і розвиткові історії. І для нас дуже важливо доносити, що тут не тільки про евакуацію. Ще не вистачає навчань для гуманітарних працівників. І, звичайно, не вистачає простого відпочинку для працівників організацій - просто два дні тиші, зелені дерева і можливість виспатися».
Мабуть, одна з найважливіших частин розмови - про те, чи можна взагалі зараз планувати повноцінне відновлення Херсонщини. Пані Ольга каже: треба дивитися на ситуацію холодними очима і не годувати людей порожніми обіцянками: «Слова “відбудуємо” вже давно не працюють. Люди завжди реагують на чесність. Плани потрібні обов’язково. Просто не один, а кілька: оптимістичний, песимістичний і базовий, за яким реально можна рухатися. Стратегії потрібні, а концентруватися треба над роботою з людьми однозначно, бо без людей не буде нічого».
Держава і регіони часто говорять про повернення мешканців. Але на практиці картина складніша. Ті, хто виїхав у 2022-му чи 2023-му, вже влаштували життя деінде. Діти пішли в інші школи, хтось вступив до університету, хтось уже не бачить себе в селі чи місті, з якого довелося поїхати. А якщо будинок зруйнований, то повертатися часто просто нікуди. Тому, каже пані Ольга, працювати треба насамперед із тими, хто залишилися: «По-перше, вони зараз прям своїм присутністю роблять той вибір розсудливий, що вони залишаються на цій території. Вони готові жити тут. Це дуже важлива умова. Вони готові щось робити для цієї території в межах того, що в них є. Навіть проживаючи тут, вони ж вже формують цю спільноту. Саме з ними треба будувати майбутнє. Звичайно, люди повернуться, але не всі будуть готові залишитися».
Наприкінці розмови з’являється образ майбутнього Херсонщини. Ольга каже, що область уже стала іншою. І найближчими десятиліттями ми, ймовірно, не побачимо її такою, якою знали раніше: «Не буде тих самих плавнів, того самого відчуття Дніпра, тієї картини, з якою багато хто пов’язував мрію про регіон. Але є інше. Херсонщина - це земля вільних людей. І, можливо, саме це і є її найсильніший майбутній образ».
Шановні херсонці, запрошуємо вас долучитися до анонімного опитування, яке допоможе нам краще зрозуміти настрої, потреби та виклики, з якими стикається населення Херсонщини, а також оцінити ефективність роботи громадських організацій та влади. Кожна Ваша відповідь – це важлива цеглинка у фундаменті майбутнього відновлення. Опитування є повністю анонімним, а ваші відповіді та будуть використані виключно в узагальненому вигляді для аналітичних цілей.
Інтерв'ю підготовлене Херсонським обласним благодійним фондом “Об'єднання” за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності авторів.
