У новому випуску «Розмови про відновлення» говоримо з Лізою Жарких, журналісткою з 15-річним стажем, заступницею головного редактора медіаплатформи «Вгору.Херсон» про те, чи розуміє центральна влада життя прифронтових регіонів, чому переселенців не можна сприймати як тягар і як ВПО не втрачати зв’язок із Херсонщиною, яку роль відіграють медіа та громадські організації, і чи можливо сьогодні говорити про відновлення Херсонщини, коли саме слово «відновлення» дедалі частіше звучить поруч зі словом «виживання». Бо червона зона розширюється, люди змушені виїжджати з небезпечних громад, кількість ВПО зростає.
Медіаплатформа «Вгору.Херсон» одна з найпопулярніших на сьогодні на Херсонщині. І за словами Лізи Жарких, головне завдання - не лише показувати, що відбувається на Херсонщині, а говорити з людьми і підтримувати херсонську спільноту: «Ми хочемо, щоб херсонці, де б вони не були - за кордоном, в іншому місті України чи в Херсоні, - відчували причетність до цієї спільноти. Зараз ми не можемо бути всі разом. І це нормально, коли люди економічно інтегруються в громади, де вони живуть. Але культурно нам хочеться, щоб вони залишалися херсонцями».
З початком повномасштабного вторгнення медіа стали ключовим джерелом інформації. Вони першими спілкуються з представниками влади, громадянського суспільства і військовими, тому ми поцікавилися у пані Лізи, наскільки, на її думку, в нинішніх умовах наша влада справляється з тими обов'язками, які на неї покладені.
«Треба говорити про загальноукраїнський рівень. Центральна влада не завжди добре розуміє, як живуть такі регіони, як Херсонщина. Насправді, Херсон - дуже дивний регіон у тому плані, що теоретично росіяни навряд чи перетнуть Дніпро. Але їм нічого не заважає руйнувати місто. І щомісяця ми бачимо, як умовна “червона зона” розширюється, а переселенців стає більше. І ці люди не інтегровані в життя. Тобто добре, коли їх там підтримують, коли їм роздають гуманітарку, коли їм допомагають виїхати, але суть в тому, що ці люди мають інтегруватись в суспільство. Вони не мають чекати, поки закінчиться війна, бо ми не знаємо, коли вона закінчиться. І мені здається, що глобально на рівні держави всієї ми не розуміємо досі, як інтегрувати цих людей в суспільство», - каже журналістка.
За даними дослідження, опублікованого наприкінці 2025 року, частка згадок про тимчасово окуповані території (ТОТ) та прифронтові регіони, такі як Херсонщина, у соціальних мережах та медіапросторі становила вкрай низькі 0,3%. Це вказує на суттєву інформаційну ізоляцію окупованих регіонів та недостатню увагу до проблем людей, що там перебувають. За словами Лізи, складається враження, що ми, як регіон, не в контексті загальнодержавної політики. І завдання саме місцевої влади краще комунікувати і адвокатувати про те, що відбувається в регіоні, про потреби внутрішньо переміщених осіб, про безпекову ситуацію і так далі.
У розмові окремо звучить тема ставлення до переселенців. Часто громади сприймають ВПО як додаткове навантаження: на бюджет, соціальні служби, житло, медицину. Але Ліза наголошує: серед переселенців багато активних людей, які можуть працювати, відкривати бізнес, сплачувати податки й розвивати громади, у які переїхали.
«Важливо, аби громади інших регіонів розуміли, що переселенці, насправді, це люди, які будуть приносити вам податки, будуть розвивати вашу область чи громаду. Тому, що виїжджають дуже часто люди, які більш такі енергійні, у яких є можливості, сили і бажання працювати, які можуть починати спочатку. Це історія про те, що люди будуть приносити користь іншій громаді. Це можливість розвиватись, наповнювати бюджет і зміцнювати себе як громаду, а не сприймати як якесь навантаження додаткове», - пояснює пані Ліза.
Разом з питанням сприйняття постає і питання, наскільки ВПО можуть вважати себе ВПО як такими, чи, можливо, люди, які виїхали ще у 2022 році, можуть ідентифікувати себе вже місцевими? І тут також задача медіа - доносити цю інформацію не лише до приймаючих громад, а й до самих переселенців. Адже сьогодні авдиторія місцевих медіа не обмежується лише одним населеним пунктом. І Ліза підтвердила, що, наприклад, авдиторія «Вгору» - це не лише люди, які досі залишаються в Херсоні, а й ті херсонці, хто виїхав до Києва, Одеси, інших міст України чи за кордон: «Ми працюємо для всіх, хто ідентифікує себе як житель Херсонщини. І кому не байдуже, що буде з нашим регіоном, з нашим містом і областю. Тому, що ми дуже часто забуваємо, що більшість Херсонської області окупована. І у нас там, на окупованій території, є кілька десятків тисяч наших співгромадян. І роль медіа — постійно нагадувати про те, що люди в окупації — не зрадники, а заручники ситуації».
Ліза Жарких стверджує, що так само важливо не ділити людей на «правильних» і «неправильних»: тих, хто виїхав, і тих, хто залишився; тих, хто пережив окупацію, і тих, хто рятував себе в іншому місці і медіа має будувати цей діалог: «Немає поганих і хороших. Погані в нашому випадку тільки одні - наші північні сусіди», - каже Ліза.
У журналістів на Херсонщині сьогодні дві задачі - слідкувати за тим, що відбувається в окупації і моніторити місцеву владу. Це дуже специфічна ситуація, яка ускладнюється щей безпековою ситуацією. Але є й інші виклики. Ліза говорить, що через те, що люди живуть у стресі вже багато років, вони можуть бути вже негативно налаштовані до медіа, боятися камер, фото, зйомок. Можуть думати: якщо журналіст щось зніме, завтра туди прилетить. «З людьми треба говорити, пояснювати, навіщо працюють журналісти. Але водночас є місця, куди медіа просто не можуть потрапити без дозволу чи супроводу. Ти можеш жити в червоній зоні, але піти і зняти сюжет у червоній зоні ти не можеш. Без пресофіцера ти туди не підеш», - пояснює Ліза.
Є й кадрова проблема. Не так багато людей готові працювати журналістами в Херсоні або регулярно приїжджати сюди. Команда «Вгору» сьогодні - це теж своєрідна модель Херсонщини: хтось живе в місті, хтось в Україні, хтось за кордоном: «Питання розуміння, воно ключове і між людьми, які працюють в медіа, і людьми, які читають медіа і тих, для кого ми працюємо».
Окрема частина розмови - про роль громадського сектору. Ліза Жарких говорить, що громадські організації та благодійні фонди відіграли одну з ключових ролей і під час окупації, і після звільнення правобережжя Херсонщини. Вони допомагають людям, працюють із міжнародними партнерами, створюють простори, організовують гуманітарну підтримку, дозвілля, заняття для дітей і дорослих.
«Мені здається, люди часто не розуміють як співпрацюють громадські організації і влада, і чи відбувається ця співпраця взагалі. Є гуманітарка - добре, немає - погано. Але за цим стоїть велика частина роботи. Громадські організації і фонди сьогодні взяли на себе багато того, на що у влади не вистачає уваги», - пояснює Ліза.
Медіа, зі свого боку, намагаються висвітлювати роботу громадських організацій. Часто саме представники громадських організацій стають для медіа джерелом інформації, тому що вони частіше бувають у небезпечних зонах, там, куди журналістів не пускають, спілкуються з людьми і люди їм довіряють.
На завершення розмови ми підняли питання чи доречно зараз говорити про відновлення Херсона. Ліза Жарких відповідає обережно: щодо самого Херсона це дуже спірне питання: «Тут радше йдеться про те, як зберегти те, що є. Можливо, частину життя доведеться переносити під землю - туди, де це складніше зруйнувати. Щодо деокупованої частини області, особливо північніших громад, ситуація інша. Там без шкіл, дитсадків, базової інфраструктури громади не зможуть розвиватися. Люди не повернуться в селища, де немає куди віддати дітей. Але кожне рішення про відновлення має бути дуже зваженим. Ми маємо постійно ставити питання: чи доречно це робити зараз у цьому населеному пункті? Чи буде це доречно через рік? Бо можна зробити дорогий ремонт, збудувати сучасну лікарню чи школу, а за рік ця територія стане червоною зоною,» - говорить Ліза.
Саме тому потрібен постійний моніторинг - з боку влади, журналістів і громадських організацій. Щоб кошти використовувалися розумно, особливо зараз, коли їх не так багато.
Ця розмова - не лише про проблеми. Вона про те, що про Херсонщину важливо говорити не тільки через біль, руйнування і небезпеку. Тут досі є люди, ініціативи, медіа, громадські організації, простори, взаємодопомога і бажання триматися разом.
Шановні херсонці, запрошуємо вас долучитися до анонімного опитування, яке допоможе нам краще зрозуміти настрої, потреби та виклики, з якими стикається населення Херсонщини, а також оцінити ефективність роботи громадських організацій та влади. Кожна Ваша відповідь – це важлива цеглинка у фундаменті майбутнього відновлення. Опитування є повністю анонімним, а ваші відповіді та будуть використані виключно в узагальненому вигляді для аналітичних цілей.
Інтерв'ю підготовлене Херсонським обласним благодійним фондом “Об'єднання” за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності авторів.
