Коли ми говоримо про життя на Херсонщині, часто згадуємо про обстріли, руйнування та евакуацію. Але поруч із цими реаліями продовжують жити діти. Вони дорослішають у містах і селах, де війна стала частиною повсякденності. Багато хто з них спочатку пережив карантин, потім окупацію та деокупацію, а сьогодні щодня живе під звуки вибухів і в умовах постійної небезпеки.
Попри це, дитинство не зникає. Дітям так само потрібні друзі, спілкування, ігри, свята та відчуття безпеки. Саме тому в Херсоні та громадах області працюють громадські організації, які створюють безпечні простори, проводять заняття, творчі та спортивні активності, підтримують дітей і допомагають їм залишатися частиною спільноти.
Про те, як війна змінила дітей, чому соціалізація сьогодні стала одним із ключових викликів, чого не вистачає віддаленим громадам та як можна підтримувати дитинство навіть під обстрілами, ми поговорили з дитячим психологом і тренером Олексієм Книгою у новому випуску «Розмови про відновлення».
Олексій Книга працює переважно в напрямку психосоціальної підтримки та емоційного розвантаження дітей: «Найчастіше моя робота — це просто підтримати дитину, вислухати її, подарувати трохи щастя і повернути хоча б частинку дитинства. Проводжу заняття із самозахисту, організовую дитячі свята, працюю аніматором. Війна — війною, але життя триває. Ми проводимо заходи навіть у підвалах та укриттях, щоб подарувати дітям хоча б невелике свято. Іноді достатньо п’ятнадцяти хвилин радості, щоб цих емоцій вистачило надовго. Херсон живе. І такими маленькими кроками ми підтримуємо це життя».
Війна дуже змінила дітей. За словами Олексія, багатьом дітям сьогодні страшно виходити в соціум. Через карантин, спричинений ковідом, ще до повномасштабного вторгнення, діти вже почали втрачати рівень соціалізації. З початком війни, окупації, деокупації ця ситуація лише поглибилася. Частина дітей роками фактично не мала нормального живого спілкування. Є діти, які жодного разу не ходили до школи офлайн. До війни школа сама по собі була середовищем для соціалізації. Зараз багато дітей цього досвіду не мають. Усе їхнє життя — це онлайн-навчання і дім: «І коли така дитина потрапляє в простір, де багато інших дітей, де хтось бігає, кричить, грається, вона просто губиться».
Водночас діти часто швидше адаптуються до стресу, ніж дорослі. Вони звикають до того, що відбувається навколо. Для них обстріли, дрони чи сирени стають частиною реальності. Але це теж має свої наслідки - дітям, які постійно проживають в небезпечних умовах, важко адаптуватися у більш безпечних місцях. Як приклад, Олексій наводить дітей з Херсонщини, яких благодійні організації возять на відпочинок у табори за кордон або в більш безпечні області України: «Діти говорять, що на початку їм там важко. Вони вже звикли прислухатися до вибухів, дивитися під ноги, в небо. А коли в одній групі є діти, які на щастя, не знають що таке війна, обстріли дрони, і діти, які живуть в умовах постійної небезпеки, то це два різні світи. Для нас це реалії життя».
За офіційними даними, лише в Херсонській громаді залишається близько п’яти тисяч дітей. Багато дітей проживають в місцях тимчасового розміщення - модульних містечках, які мали стати тимчасовим прихистком після евакуації з “червоної зони”, втрати житла, але, на жаль, більшість залишається там жити на довгий період. Олексій говорить, що є відчутна різниця між тими дітьми, які залишаються у своєму домі, наприклад у Херсоні, і тими хто проживає в таких модульних містечках: «У Херсоні є діти які взагалі не виходять на вулицю через небезпеку. І тут питання до батьків - чому не вивезти дитину у безпечне місце, якщо ви хвилюєтеся за її безпеку? В країні є місця, де приймають мам з дітьми, є фонди, які допомагають. У модульних містечках свій окремий світ. Там більш-менш безпечно, діти можуть гуляти на галявині, спілкуватися з друзями. Це той соціум, який виховує».
Олексій Книга бере участь у заходах і тренуваннях в різних безпечних просторах Херсона, співпрацює з різними громадськими організаціями і фондами, які сьогодні допомагають дітям адаптуватися до реалій. Ми поцікавились як відбувається ця співпраця, чого не вистачає і що можна було б покращити у роботі громадського сектору: «Як на мене, багато організацій їдуть на Херсонщину за піаром. Є, скажімо так, відомі села, і кожен фонд туди обов'язково їде, везе допомогу. Є села, де залишилось 10-13 дітей, люди, яким дійсно важко, а туди ніхто не їде, бо це не “піарно”. Я дуже люблю їздити в такі села, навіть попри те, що там мало дітей. Все одно класно поспілкуватися. Спочатку діти бояться, а потім вже чекають, коли ти приїдеш наступного разу. Є можливість дітям зібратися, побути разом».
Олексій радить громадським організаціям і фондам, які привозять допомогу дітям, орієнтуватися на вік дітей, бути з ними на одній хвилі і розмовляти з ними на одній мові, тоді діти краще відкриваються і кращий результат від емоційного розвантаження. Олексій особливо наголошує, що дітям потрібна не лише гуманітарна допомога, а й увага. Психосоціальна підтримка — це не лише про професійну психологічну допомогу. Часто це про можливість бути почутим.
За словами Олексія Книги, і громадські організації, і місцева влада роблять важливі кроки для підтримки дітей у Херсоні та громадах області. Головним досягненням психолог називає створення безпечних просторів, щоб діти та батьки могли збиратися у відносно безпечному середовищі. Велику роль на себе взяли громадські організації у забезпеченні гуманітарною допомогою, і це дає змогу владі зосередитися, наприклад, на питаннях безпеки.
Олексій доволі обережно говорить про відновлення Херсонщини. На його думку, поки тривають бойові дії, говорити про повноцінну відбудову зарано. Він вважає, що зараз головне завдання — підтримувати життя громади та створювати безпечні умови для дітей і дорослих.
«Зараз наше відновлення виглядає саме так. Діти ходять у різні простори, пробують нові заняття, знаходять друзів. Вони не сидять весь час вдома. І це дуже важливо», — каже психолог.
Олексій зазначає, що в умовах постійних обстрілів люди не поспішають вкладати ресурси у відновлення будинків чи нових об'єктів, адже немає гарантії, що завтра вони не будуть пошкоджені знову. Окрему увагу він приділяє розвитку укриттів і підземних хабів. На його думку, поки місто перебуває під постійною загрозою обстрілів, саме там мають зосереджуватися освітні, спортивні та культурні активності для дітей. Олексій підтримує ідею облаштування в укриттях спортивних зон, місць для дозвілля та занять для підлітків, адже це допомагає не лише підтримувати фізичне здоров’я, а й відновлювати соціальні зв’язки. Але проблема в тому, що часто міжнародні донори не завжди хочуть виділяти кошти на відновлення соціальних зв'язків.
Тема реакції дітей на обстріли проходить через усе інтерв’ю. Найбільше Олексія вражає те, наскільки діти адаптувалися до війни і як часто вони сприймають небезпеку спокійніше, ніж дорослі. Він прямо говорить, що діти сьогодні живуть у реальності війни настільки довго, що багато речей стали для них звичними: «Діти звикають жити в цих умовах. Вони знають, що таке вихід, звук виходу, приходу, що таке "Град", танк, арта, КАБи. Вони це вже все знають». За його спостереженнями, діти часто швидше адаптуються до стресу, ніж дорослі. Після обстрілу вони можуть сказати: «Так, було страшно, але нічого», і досить швидко повернутися до звичних справ. Олексій також розповідає, що під час занять часто запитує дітей, що вони роблять, коли починаються обстріли. Відповіді звучать буденно: «Ми сидимо далі». Якщо небезпека зовсім близько, діти кажуть, що переходять у коридор або безпечніше місце, дістають телефон і просто чекають, поки все закінчиться. Навіть в умовах постійної небезпеки діти прагнуть не лише безпеки, а й звичайного дитячого життя: «Тому ми і працюємо з дітьми, які тут залишились. Підтримуємо їх», - говорить Олексій Книга.
Сьогодні найкраще рішення для родин із дітьми — евакуація в безпечніші регіони. Але поки тисячі дітей залишаються на Херсонщині, вони потребують підтримки, спілкування та можливості хоча б ненадовго відчути себе просто дітьми. Іноді для цього достатньо безпечного простору, кількох годин разом із друзями та дорослого, який готовий вислухати.
Попри всі труднощі, Олексій переконаний, що місто має майбутнє: «Херсон живе. І багатьох дивує, що тут відкриваються бізнеси, проводяться свята, люди продовжують будувати плани. Мені здається, після перемоги місто дуже швидко почне відновлюватися. Ми стали сильнішими. Навчилися цінувати прості речі, які раніше здавалися звичними. І я бачу багато активних людей, які вже зараз роблять усе можливе для своїх громад. Саме вони будуть відбудовувати Херсон далі».
Шановні херсонці, запрошуємо вас долучитися до анонімного опитування, яке допоможе нам краще зрозуміти настрої, потреби та виклики, з якими стикається населення Херсонщини, а також оцінити ефективність роботи громадських організацій та влади. Кожна Ваша відповідь – це важлива цеглинка у фундаменті майбутнього відновлення. Опитування є повністю анонімним, а ваші відповіді та будуть використані виключно в узагальненому вигляді для аналітичних цілей.
Інтерв'ю підготовлене Херсонським обласним благодійним фондом “Об'єднання” за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності авторів.
.png)