“Розмови про відновлення” з херсонською художницею Яною Голуб’ятниковою про роль мистецтва у часи війни

Під час війни мистецтво стає тим місцем спокою, куди можна втекти від щоденних вибухів, втрат і горя. Інструментом, який не дає зламатися і лікує людину зсередини, перетворюючи на художні образи те, що не завжди скажеш словами. Воно допомагає зберегти людяність там, де на неї наступає щось дике й темне. А ще створює уявлення про майбутнє, навіть коли теперішнє схоже на суцільний хаос. Саме тому сьогодні так важливо чути тих, хто продовжує творити в умовах, де інші ледве знаходять сили просто жити.

Про роль мистецтва у часи війни говоримо у новому випуску “Розмов про відновлення” з відомою херсонською художницею Яною Голуб’ятниковою. 

Яна Голуб’ятникова - членкиня Національної спілки художників України, учасниця всеукраїнських та міжнародних виставок. Вона народилася й виросла у Херсоні, тут навчалася в художній школі, а згодом - у Сімферопольському художньому училищі імені Самокіша, яке закінчила з відзнакою. Працює переважно у жанрі живопису, віддаючи перевагу реалістичним формам із глибоким емоційним підтекстом. Її картини зберігаються у приватних колекціях в Україні та за кордоном. До початку повномасштабної війни Яна активно викладала, брала участь у групових та персональних проєктах, працювала художником-костюмером у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Миколи Куліша. Всю окупацію міста художниця залишалася у Херсоні, і сьогодні, попри постійні обстріли, продовжує працювати в рідній майстерні. Майже всі місцеві художники виїхали, хтось зник під час окупації - у Будинку художника, де понад п’ятнадцять майстерень, вона працює одна. 

«До війни моя майстерня знаходилася у напівпідвальному приміщенні. Під час війни я переїхала у Будинок художників на 5 поверх, там для живопису і для людини, яка працює в стилі живопису олійного більше світла, там великі вікна. І, ну, так сталося, що приїхала в більш небезпечне місце, коли почалася війна. Я не бачу в цьому нічого героїчного, просто так склалося. У мене великі полотна, робоче місце, матеріали, і все це складно перевезти, знайти потрібне місце, платити за нього аренду. Звісно, зараз їздити у майстерню небезпечно. Але чомусь в мене немає великого страху, - говорить Яна Голуб’ятникова, відповідаючи на наше питання, як безпекова ситуація вплинула на її творчість. - Людина така адаптивна істота, і вона швидко адаптується до будь-яких умов».

З п’ятого поверху майстерні добре чути вибухи. Щоб вийти на вулицю, доводиться рахувати прильоти і ловити «вікно», коли здається хоч трохи безпечніше.

«Я рахую: один прильот, другий, третій, четвертий. Ага, можна бігти. І думаєш: якою вулицею краще - там, де свистить менше? Але коли заходиш у майстерню, ти як монах у келії. Ти просто працюєш».

Війна змінює мистецтво, навіть якщо цього не плануєш. Яна зізнається: багато робіт, задуманих ще до 2022 року, змінилися вже в процесі. Підсвідомість сама розставляє акценти: криваві плями, темні силуети, тривожні тіні. Одна з таких робіт - образ птаха Сірин на тлі великих червоних маків: «Мене питали: чому маки? Чому таке "дівчаче" тло? Але маки - це рана, це кров. Сірин - це віщий птах, який співає дуже сумних пісень на зламі якихось подій. Я сама здивувалася. Я розумію, що війна підсвідомо впливає на мої роботи, хоча вони були задумані ще до війни».

У ході розмови з Яною Голуб’ятниковою, нам стало цікаво яку ж роль відіграють художники сьогодні і яку роль вони зможуть відіграти у відновлені міста.  

«Відповідаючи на це питання, треба почати з того, для чого мистецтво. Мистецтво має багато шарів і багато різних інструментів для впливу на суспільство. Сьогодні багато творів відображають реальність, і це теж потрібно. Але в мистецтві дуже багато і вищих є рівнів, рівнів впливання на суспільство. І деякі митці, на жаль, цього не розуміють. Це дуже відповідально і це треба розуміти, як ми впливаємо на підсвідомість. Мистецтво не просто впливає на суспільство, воно його виховує,» - говорить Яна. За словами художниці, ті митці, які залишилися у місті зараз просто не можуть працювати - від вигорання і постійного стресу. Є ті, хто передає жахи реальності. А є ті, хто працює «на майбутнє», будують нове суспільство, закладаючи нові сенси через своє мистецтво. Яна наголошує: мистецтво не заміняє служби і владу, не зупиняє ракети, але задає напрямок. А отже, теж формує майбутнє.

Саме тому, під час окупації Херсона багато картин та творів мистецтва було викрадено з місцевих музеїв та виставки херсонських членів Спілки художників, яка експонувалася в коридорах будівлі Херсонської обласної державної адміністрації. Ще під час окупації деякі роботи з цієї виставки Яні вдалося повернути, але не всі: «Одна картина зараз на афіші в Одесі. Її ледве не вкрали. Я ходила до комендатури багато разів, кожному новому коменданту пояснювала, що це моя робота. Зрештою повернули».

Ця картина - величезне полотно з дівчатами у червоних сукнях із плівки. Для художниці воно особливе: так вона намагалася зрозуміти й повернути собі відчуття свободи, яке бачила у своїй хрещениці та її подругах. Саме образи з цієї картини дали Яні ту впевненість і сміливість “вирвати” роботи херсонських митців з лап російських окупантів. 

Викрадення картин стало дуже показовим елементом того, що мистецтво - дуже важливе, в тому числі і для пропаганди, як поганої, так і хорошої. Воно є надважливим для розвитку суспільства і його відновлення.

В інтерв’ю Яна неодноразово наголошувала: митці можуть і хочуть бути частиною відновлення культурного середовища міста, але для цього необхідна організована та чесна взаємодія з місцевою владою. Часто художникам доводиться самим ініціювати діалог, звертатися до департаментів, приходити на зустрічі та буквально «стукати у двері», щоб донести свої пропозиції або актуальні потреби. За словами художниці, влада іноді звертається до митців у форматі «разових запитів» - оформити захід, намалювати мурал, долучитись до проєкту. Але системної співпраці майже немає. На сьогоднішній день херсонські митці потребують допомоги у збереженні своїх робіт - вивезти їх у більш безпечне місце, адже зараз у Херсоні велика кількість унікальних і цінних робіт. 

«Потрібен майданчик, де люди мистецтва можуть говорити, комунікувати, розповідати про свої картини. В мене був такий досвід, і це дуже цікаво,» - говорить Яна Голуб’ятникова. 

Херсон продовжує жити під обстрілами. Яна - працювати. Можливо, саме завдяки таким людям місто тримає свій культурний нерв, ту тонку ниточку, яка не дає нам остаточно зачерствіти. Мистецтво не припиняється навіть у війну. Навпаки - воно стає гострішим, чеснішим і необхіднішим. Бо там, де втрачається нормальність, саме мистецтво іноді повертає нам здатність бачити світ людей, а не «первинного зла».

Запрошуємо вас долучитися до анонімного опитування, яке допоможе нам краще зрозуміти настрої, потреби та виклики, з якими стикається населення Херсонщини, а також оцінити ефективність роботи громадських організацій та влади. Кожна Ваша відповідь – це важлива цеглинка у фундаменті майбутнього відновлення. Ваші відповіді є повністю анонімними та будуть використані виключно в узагальненому вигляді для аналітичних цілей.

Інтерв'ю підготовлене Херсонським обласним благодійним фондом “Об'єднання” за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності авторів.