Повномасштабна війна змінила саме розуміння слова «відновлення». Якщо у 2023 році це звучало як план і перспектива, то сьогодні - це часто про виживання. Відбудова на прифронтових територіях відбувається не в тиші, а під обстрілами, з нестачею людей, ресурсів і довіри.
Село Посад-Покровське на Херсонщині - один із прикладів такої реальності. Воно майже повністю зруйноване під час бойових дій. Наприкінці квітня 2023 року уряд включив його до проєкту комплексного відновлення зруйнованих населених пунктів. У 2024 році фінансування зупинилося через нестачу коштів. У 2025 році процес знову поновився, але завершення досі не видно.
У новому випуску «Розмови про відновлення» ми говоримо з Олегом Долголуцьким, керівником Благодійного фонду «Менше слів більше дій», який з 2022 року присвячує свій час відновленню Посад-Покровського на Херсонщині.
Історія Олега в цій війні почалася, як і в багатьох, із різко змінених планів. На початку повномасштабного вторгнення він приїхав із Берліна додому, у Посад-Покровське. План був простий: побути з родиною, перепочити і повернутися назад. Але 24 лютого все змінило. У березні він евакуював сім’ю до Вінницької області, а вже у квітні повернувся назад у Посад-Покровське. З цього повернення і почалася його постійна робота в селі - запити від військових, гуманітарна допомога для людей, які залишилися в селі і т.д. Олег згадує, що в серпні 2022 року в Посад-Покровському залишалося всього 34 людини разом з ним. Усе доводилося робити самотужки, вчитися на ходу, запитувати, дивитися, як це роблять інші, шукати організації, які могли б хоч чимось допомогти. Згодом почали долучатися інші. Хтось допомагав із розвезенням, хтось із логістикою, хтось із розвантаженням.
Після деокупації правобережжя Херсонщини почався інший етап - люди поверталися в Посад-Покровське. Але в селі, за словами Олега, практично кожна хата була побита, а багато будинків - знищені повністю. Тоді і почалися перші спроби відбудови: «Спочатку ніхто не знав що і як. Почали допомагати, просто латати дахи. Матеріал привозили - в кого що було. Потім Червоний Хрест почав завозити матеріали, і Добробат зайшов уже. Тобто їхні команди їздили, розчищали. Ну, а ми теж робили те саме, що і всі інші. На той момент це було більш як волонтерський рух. Влітку 2023 року я доєднався до Благодійного фонду «Менше слів більше дій».
І тоді робота стала більш оформленою: з командою, партнерами, конкретними проєктами. Фонд встановлював модульні будинки, ремонтував дахи. На початку 2023 року Олег познайомився з представниками американської організації International Brother Area. Перемовини тривали кілька місяців, але врешті вдалося зацікавити партнерів, і вони зайшли в Посад-Покровське. Так почалася одна з перших серйозних міжнародних співпраць. Разом вдалося відновити дахи на 86 будинках. Для села, яке пережило масштабні руйнування, це був справді важливий результат. Окремо, за підтримки фонду «Спадщина», вдалося частково відновити воду. В цей момент стартувала державна програма комплексного відновлення. І, на жаль, місцеві ініціативи і проєкти просто зупинилися.
«Всі в один момент почали чекати на відбудову, що от зараз зайдуть кошти, зараз президентська програма запрацює і нам відбудують село, і ми заживемо краще, ніж було», - говорить Олег.
У 2024 році фінансування зупинилося. Потім процес знову поновили. Але навіть зараз, за словами Олега, жоден будинок ще не зданий остаточно, жодна людина не заїхала жити в новий повністю завершений будинок. І це, мабуть, найбільше вражає людей. Не те, що відбудова складна - це всі розуміють. А те, що між гучною заявою і реальною зміною проходить надто багато часу.
Одна з головних проблем, про які говорить Олег, - банальна і дуже приземлена: бракує людей, конкретних спеціалістів. На його думку, зараз треба говорити не тільки про відбудову, а й про те, як зберегти тих, хто взагалі ще може працювати на місці. Він наводить простий приклад: роблять водопровід, а його потім дев’ятий чи десятий раз прориває. Центральну магістраль проклали, а хто має підключати воду до конкретного будинку? Для самотньої літньої людини це непосильне завдання. Якщо вже заходиш у село з відновленням, каже Олег, то треба доводити роботу до кінця.
Ще одна тема, яка звучить у розмові дуже гостро, - якість самих робіт. «У мене емоцій дуже багато з цього питання. Здавалося б державна програма, а робиться все аби як. Дорожники будують хати», - говорить Олег.
У Посад-Покровському, каже Олег, немає школи, немає дитячого садка, немає нормального дитячого простору. А діти в селі є. За його оцінкою, зараз населення там коливається приблизно до 800 людей. Цифра нестабільна, але село живе. Тому питання не лише в тому, коли здадуть будинки. Питання в тому, де будуть вчитися діти, де вони проводитимуть час, де буде безпечний простір, куди їх можна привести. Бо якщо цього немає, то повернення людей стає неповним. І за словами Олега Долголуцького найбільша проблема в тому, що у місцевої влади немає зацікавленості у відновлені зв'язків з мешканцями і залучені тих, хто виїхав, до повернення у село: «Просто “скинули усе” на велику програму: вона прийшла, вона й має все вирішити. І поки вона формально триває, можна чекати. Більшість людей залякані, вони бояться ставити питання, щоб не конфліктувати. І щоб щось покращити».
Олег знову й знову повертається до слова “зацікавленість”. На його думку, саме з неї починаються реальні зміни. Бо якщо є бажання вирішити проблему, тоді знайдуться люди, рішення, партнери. Якщо ж цього немає, тоді все зводиться до формального процесу без справжнього результату.
У розмові звучить і ще одна непроста тема - як працюють міжнародні донори та організації в умовах фронтової реальності та в рамках державної програми відбудови. Олег Долголуцький не заперечує важливість донорської підтримки, але зараз її вже майже немає через ту ж президентську програму. Сьогодні у Посад-Покровському не проводиться робота з населенням через те, що немає приміщень. Але продовжуються гуманітрані програми. Завдяки благодійним організаціям, переважно місцевим, вдалося відновити парк, де дорослі і діти можуть проводити час. Крім цього, фонд і партнери працювали в інших селах, наприклад у Киселівці, де вдалося перекрити дахи на 20 будинках.
Робота триває, але за словами Олега не вистачає операційної підтримки: «По-перше, не вистачає людей. По-друге, треба фінансова підтримка, навіть для того, щоб забронювати команду, бо без бронювання зараз ніхто працювати не хоче». Безпека команди - окреме питання. Олег розповідає, що багато грантових заявок не проходять через те, що ті ж самі детектори дронів розцінюються як засоби подвійного призначення і донори не підтримують заявку: «Ми маємо їхати допомагати, робити якісь класні речі, ризикувати, але зменшити ці ризики донори не можуть, бо це військова тематика. Ну це дивно. В країні війна, і єдине призначення цих речей - зробити так, щоб у людини було більше шансів вижити». Якщо організація, яка працює з цивільними, десь публічно “засвітилася” з підтримкою військових - навіть на рівні кількох продуктових наборів - це може зіпсувати їй репутацію в очах донорів і закрити шлях до міжнародного фінансування. Олег прямо каже: якби не військові, то ніякої гуманітарної роботи тут просто не було б.
Коли Олега питають про майбутнє Херсонщини і Посад-Покровського, він каже прямо: зараз у нього немає позитивного бачення. Не тому, що він хоче знецінити чужу роботу, а тому, що щоденний досвід не дає підстав для легкого оптимізму: «Посад-Покровське - це показовий приклад. Якщо маленьке село, про яке багато говорили і яке стало частиною великої державної програми, не можуть відновити роками, то що тоді буде з більшими масштабами?».
Ця розмова з Олегом Долголуцьким - не просто історія про одне село. Вона про те, що відбудова - це не лише кошти, техніка і підрядники, а ще й довіра, люди, здатність чути на місцях. У Посад-Покровському досі чекають завершення того, що було обіцяно. Там бракує людей, безпечних просторів, робочої інфраструктури і впевненості, що завтра буде хоч трохи передбачуванішим. Але там є й інше - люди, які не перестали діяти. Можливо, саме на таких людях сьогодні і тримається справжнє відновлення.
